Записи розділу: АЛТАЙСЬКІ КАЗКИ

Кінь, корова і білий лось

У давню давнину на світлому Алтаї жив золотаво-гнідий кінь і жила руда корова. Кінь завжди ввічливий, озивався лагідним іржанням, коли його кликали. Корова ж сердито мукала, навіть коли її погладжували. Ось одного разу, йдучи попасом підніжжям гори, смакуючи солодку траву, кінь і корова піднімались усе вище й вище, віддаляючись від рідного пасовиська, від прохолодної ріки.… Read More »

Добра кедрівка

На осінь бурий ведмідь гладкий, ледачий став, шерсть у нього, мов маслом намащена, лискуча така. Він лісом неквапно ходить, через тонкі колоди переступає, а побачить дерево потовще – обходить, йому ліньки ступити повище. Посеред лісової галявини стояв могутній кедр. Шишки на тому кедрі важкі, достиглі, під ними аж гілки до землі гнуться. Ведмідь слину ковтнув,… Read More »

Як миша перемогла верблюда

В кожного з дванадцяти місяців своє ім’я. Але й кожен із дванадцяти років має свою назву, тільки не всі про це знають. А колись було лише одинадцять назв – рік Корови, Тигра, Зайця, Дракона, Змії, Коня, Вівці, Мавпи, Курки, Собаки, Свині. А в дванадцятого року найменування ще не було. – І-і-і…–журилася мишка.– Чому дванадцятий рік… Read More »

Лисиця-сваха

На лісистій горі спала червона лисиця. Чи довго спала, чи недовго – не пам’ятає. Прокинулася, вухами повела, потяглася… – Ой-ой, яка я голодна-а… Живіт до ребер присох… З голоду забула й про страх, побігла на узлісся, де стояв ветхий аїл. «Біля людини завжди є пожива,– казала собі лисиця.– Чи курка, чи ремінь, чи копито, чи… Read More »

Як Солдатас ведмедеві віддячив

Жив колись на Алтаї добрий чоловік, звали його Солдатас. От якось надумав він посіяти ячмінь. Випалив у лісі латку землі і щойно заходився пні корчувати, як з лісу несподівано вийшов ведмідь бурий: – Що ти тут у моєму лісі робиш, Солдатасе? – Пні корчую. – А мене чому на допомогу не кликав? У Солдатаса душа… Read More »

Страшний гість

Жив колись борсук. Удень спить, ночами на лови ходить. І от одного разу вночі борсук полював. Не встиг він насититись, а небокрай уже поблід. До схід сонця в свою нору поспішає борсук. Людям на очі не показуючись, від собак ховаючись, ішов він там, де тінь густіша, де земля чорніша. Підійшов борсук до свого житла й… Read More »

Жаба та мурахи

Жила на маленькому круглому озері жаба. От одного разу вийшла із свого дому і стриб-скік берегом, стриб-стриб – до лісу заглянула, скік-скік – з дороги додому збилася. Метнулася туди, кинулася сюди і втрапила на мурашину стежку. Мурахи десятками скочили їй на спину, сотнями вчепилися в черево. – Ква-а, – заплакала жаба, – кво-о… І не… Read More »

Ображений марал

Прибігла червона лисиця з зелених горбів до чорного лісу. Вона в лісі собі нори ще не вирила, а про новину лісову вже знала: ведмідь постарів. І заголосила лисиця на весь ліс: – Ой-ой-ой, горе-біда! Наш старійшина, бурий ведмідь, умирає. Його золотава шуба вилиняла, гострі зуби притупилися, у лапах колишньої сили нема. Мерщій, мерщій зберімося, поміркуємо:… Read More »

Павичева дружина

Одного разу вибрали птахи павича зайсаном. Павич широко розпушив свій осяйний хвіст, високо задер голову в зеленій шапочці з золотими китичками. – Зайсан, достеменний зайсан! – загукали птахи. – Оженити, оженити, оженити треба. Женити його треба, женити! – заторохтіла сорока. Ось привели до зайсана сіреньку куріпочку. – Вона своїх дітей добре виховує і твоїм дітям… Read More »

Син Алтин-Кана

Було це багато-багато літ тому,– коли крізь хмари золота гора проростала, коли молочне море до золотих берегів розливалося, коли на старій модрині золота зозуля кувала. Серед широкого степу золотий палац стояв. Крізь три неба вгору він сягав, крізь три шари землі вниз опускався. У золотому палаці жив Алтин-Кан – онук богатирів, могутній, як алтайська тайга.… Read More »

Ай-Толай

Не вважаю короткою пісню мою, Але зайве співати не слід солов’ю; Не вважаю задовгою казку мою, Але з казки нічого од вас не втаю. Кланяюсь низько за казку дідам, Що розказали, все вам передам… * * * У білім шатрі без турбот і нужди Жив Ай-Толай, богатир молодий. Самого у світі б доймала жура, Коли… Read More »

Алип-Манаш і Кюмюжек-Аару

Коли небо було створено, коли землю було створено, разом з небом і землею народився Байбарак богатир, що їздив на плямистому, як барс, коневі. Коли місяць було створено, коли зорі засяяли, разом з місяцем і зорями народилася красуня Ермен-чечен. Вона швидко, як очерет, росла, диких коней сама заарканювала, сама їх впокорювала-об’їжджала. Рівного їй силача на Алтаї… Read More »